Передчуття грози
з рубрики / циклу «Люблю Україну»
Чумацький шлях ... Старий... Напів-забутий...
Вже де-не-де поріс цупким плющем.
Де каменем, де попелом закутий,
Давно уже не кроплений дощем.
І, зрідка вже, під скрип старого возу,
Воли дотягнуть куряву сюди.
Всі дні жара, до першого морозу,
На сонці випікатиме сліди.
Та певно, небо зглянулось над шляхом,
Що спокон-вік історію творив.
Татарином протоптаний, чи ляхом,
Копитом битий, та хоч якось жив.
І ось, стемніло... Ген на видноколі,
Схилились лози темні до землі...
З-за горизонту, вітром із неволі,
Пригнало хмари чорні, чималі.
І гримнуло... І блиснуло зненацька,
І покотилось ген за виднокрай.
Немов, якась небесна груба цяцька,
Зі столу впала... Й загула...Тримай!!!
І розітняла небо блискавиця,
І в рану кровоточащу, живу
Всі води світу на той шлях лилися,
Полощучи засохлую траву.
І потекли по колії потоки,
Живиці теплої, вперед, аж до морів.
І по шляху чумацькому, нівроку,
Вози пливли, як тіні кораблів..