17.01.2018 04:55
для всіх
222
    
  3 | 3  
 © Георгій Грищенко

Лист другу


Як тобі живеться, друже, 

У чужинському краю, 

Чи вже звик й не тужиш дуже

За землею рідною.


Звик, напевно, ти й до спеки

Щозими і восени, 

Що додому задалеко

Й дочекався сивини.


А у нас зима й морози, 

І могилки в бур`янах, 

Щовесняні перші грози

Й соловейки у гаях.


В Голосієвому й досі

Стежечки не заросли, 

По яких бродила осінь, 

Як ми юними були.


На Хрещатику красуні

Під каштанами сидять, 

Із онуками бабуні

Любо й тихо гомонять.


Мабуть, доброму навчають

І Вітчизну як любить, 

Та вони й самі не знають

В чужині як тоскно жить.


Можна й там прожити ситно

Серед вічної весни, 

Та могил батьків не видно

Й рідний край приходить в сни.


Бо земля, де народився, 

Де осмислив зором світ, 

Де ходити научився, 

У тобі до скону літ.



м. Київ, 04.09.04.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.01.2018 13:35  Тетяна Чорновіл => © 

Гарний вірш, душевний і багатий щирістю думок.

 18.01.2018 12:27  Наталія Старченко => © 

Це правда, земля, де народився, в душі навіки, саме вона- найрідніша

 17.01.2018 06:00  Серго Сокольник => © 

Це точно. Ностальгія- річ важка...