Лист другу
Як тобі живеться, друже,
У чужинському краю,
Чи вже звик й не тужиш дуже
За землею рідною.
Звик, напевно, ти й до спеки
Щозими і восени,
Що додому задалеко
Й дочекався сивини.
А у нас зима й морози,
І могилки в бур`янах,
Щовесняні перші грози
Й соловейки у гаях.
В Голосієвому й досі
Стежечки не заросли,
По яких бродила осінь,
Як ми юними були.
На Хрещатику красуні
Під каштанами сидять,
Із онуками бабуні
Любо й тихо гомонять.
Мабуть, доброму навчають
І Вітчизну як любить,
Та вони й самі не знають
В чужині як тоскно жить.
Можна й там прожити ситно
Серед вічної весни,
Та могил батьків не видно
Й рідний край приходить в сни.
Бо земля, де народився,
Де осмислив зором світ,
Де ходити научився,
У тобі до скону літ.