Психологічний
Не знаю звідки, без причини,
З являються мені картини
Нечіткі обриси тих днів,
Що вже давним-давно згубив.
А тут будова, котлован,
І стіни зведені і кран.
І крики, шум, ревіння, гам.
І я собі чогось згадав:
Як ще підмайстром я ходив
«Лихий» мене у кран повів,
А крановий пішов за пивом,
Це діло він собі любив.
Я сів у крісло. Ричаги,
На них мальовані гачки
І стрілочки: туди, сюди.
Ох і сподобалось мені.
А тут кричать: «Давай сюди».
Панелі щойно привезли.
Складати рівно на стіну?
Це зможу я. Не підведу.
Вже зачепилися гаки,
А я візьми і поверни
Ключем, що крановий лишив.
Кран буркнув і загуркотів.
А у низу кричать: «давай».
Я думаю собі: стривай,
На тому важелі у низ,
Я потягнув і опустив.
Тут: «віра», значить ось сюди,
Панель поволеньки неси.
І руки якось так самі
Панель доправили туди
Де місце їй.
І бригадир її схопив.
Руками трохи покрутив,
Щось гаркнув на робітника,
Хотів вже крикнути: «майнай»
Як зблід і чуть не посивів.
В кабіні крана, бідний, вздрів
Не кранового, «смаркача».
«І в п’яти вскочила душа».
- Тікай. Слова не підбирав,
Не знаю «мать» яку згадав,
Та хлопці миттю, як щурі,
Зі стін, скоріше від біди.
Мене неласкаво згадав,
Такого «страха» він спіймав
Не знаю навіть і чому?
Все було гарно, до ладу.
Ще б рух один і положив…
А тут: «смаркачу йди сюди»
І в вухо… « Та чи ти здурів
Мене за ледве не згубив».
Поки хлопи «лічили» нерви
Від переляку аж до смерті,
Я думав, як то в світі є,
Все було добре, підвело лице.
Дрогобич, 1. 05. 2011
