Attila
Був наполовину німцем, наполовину турком.
Рок-музи́ка з Німеччини, що, разом зі своїм гуртом, кожної зими замешкував теплий, курортний Арамболь.
Співав низьким, хриплим голосом, майстерно підігруючи собі на електро-акустичній бас-гітарі.
Крутився на сцені мов муха в окропі, час від часу, сьорбаючи пиво, віскі або ж затягуючись дебелим «косяком» марихуани.
Його концерти, як правило, ніколи не починалися вчасно, часто переривалися скандалами й завжди затягувалися допізна.
Він грав, співав, матюкався на все горло, лягав на підлогу, реготав потворним сміхом і кричав у мікрофон, що член у Мікі Джагера непристойно маленький.
Публіка просто казилася на його концертах й битком набивала шинки в яких виступали його «Святі та ду́рні».
З нетерпінням чекаючи, коли, на піці шаленства, він, традиційно, залізе на найближчий стіл й, регочучи, покаже всім, спочатку, величезного, обрізаного прутня, а, потім, розвернувшись, волохате й кістляве гузно.
Сам по собі, був дрібним, неохайним і препоганим мов турецький базарний лахмітник.
Ще до того ж і старим: йому вже давно перевалило за п’ятдесят, а виглядав і того гірше.
Однак, навкруг нього постійно крутилися молоді, сексуальні вродливиці.
Звісно, не тому, що його прутень чи дупа були особливо видатними, а, радше, тому, що легко і зі сміхом міг тикати ними публіці під носа.
Поза сумніву, його музика була настільки крута та драйвова, що міг запросто показувати геть все, що йому заманеться.
І, навпаки, сміливо й відверто демонструючи те, що, зазвичай, сором’язливо ховала мовчазна більшість, його пісні лунали свободою, розкутістю, викликом, геть нікого не залишаючи байдужим.
Публіка ж, як водиться, з радістю обмінювала власну свободу на владу над собою тих, хто безбоязненно й не червоніючи вимахував перед нею прутнем і голою сракою…
