28.02.2018 23:30
для всіх
128
    
  1 | 1  
 © Наталка Янушевич

От ніч абсолютна пливе у твоєму вікні...

От ніч абсолютна пливе у твоєму вікні,  

Ти віриш чи ні - у ній я помалу зникаю 

І рибою снів вгрузаю в небесному дні,  

І лячно мені самому від свого одчаю. 

Ти маєш в лице жбурнути дві тисячі слів 

Ти маєш на все мільйони робочих теорій,  

Зав`язуєш ти мене на безмежжя вузлів 

І топиш сама у темряви чорному морі. 

Відносиш мене, покірного бранця ночей 

У води густі не сонячних зовсім галактик,  

А серце пече, а серце, як сонце, пече,  

Розносить мені і груди, і мозок на клапті. 

Впливаю у ніч, і крила об камені б`ю,  

Об щогли стрімкі колись затонулих флотилій,  

А ти уві сні, ти в дуже спокійному сні 

Спускаєш акул - полки своїх фобій та філій. 

Я зникну тоді, і тільки у спогадах десь 

Проступлять тобі мої післясмертні цілунки. 

У ночі вікно кохання тихенько піде,  

Залишивши нам на згадку марноти у клунках. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!