Заручники кохання
Без тебе не живу - у днях минаю…
Душа в обіймах ніжності й тепла
Очей твоїх… Ночами в них пірнаю…
Солодких снів заманює імла…
І сіє срібна паморозь у душу,
І тиша твоїм голосом мовчить…
Весна десь забарилась, а я мушу
До неї навстіж двері відчинить.
Коханий, доля наша невблаганна!
У світі стільки стрічей і прощань,
Та є єдина - болісно-жадана,
Після розлуки й тисячі вагань.
Душа моя! І сумно так, і терпко!..
Мов заблукала у чужих краях.
В руках тримаю золоте люстерко:
На сонці виграє твоє ім’я…
Солоний шлейф у мріях – сподіваннях -
На різних континентах я і ти.
Заручники ми нашого кохання,
Яке, мабуть, не прагли зберегти.
