05.03.2018 00:37
для всіх
166
    
  1 | 1  
 © Олександра

Нескінченний дощ

Я зупиняюсь на відстані долі. 

Дощ. 

Він не чекає.  

Я вже забула, хто. 

Десь повтікали тумани до людних площ. 

Зливи розбили стелю на біле скло.  

Вчора він падав...  

Лютим дощило теж. 

Сонце сідало за комір зелених гір. 

Мабуть, для Долі трохи замало меж,  

Може, потрібно було їй забрати зір? 

Байдуже втеча для неї буде легка.  

Наче зима, промине - вже нема вогню.  

Нитка зірветься зразу - надто вона тонка,  

Я не прокинусь від надто чужого сну. 

Вже не згадаю, коли не було дощу.  

Доля ховалась у натовпі. 

Бігла геть.  

Власною тінню сірого свого плащу 

Доля здавалася надто схожа на Смерть. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!