Ордени
Я вірю, сірий конвой сатани
Вже пристав до Божого суду.
Але щоночі плачуть ордени,
Бо душі воїнів напилися отрути.
Сучасник, що збагне на мить,
Подумає: симфонії гармат – минулі.
Та кожен шрам, як свіжий і болить:
Криваві маки – їх вишивали кулі.
Якби не ви, ми б впали під укіс.
Сказати «Дякую», погодьтеся – замало!
Хай не ржавіють ордени від сліз,
Це ж тони болю, а не шматок металу!
Ви піднімали мир з самих розрух,
Зірвали з неба димові вуалі.
Але є те, про що не кажуть в слух,
Бо тут німі всі нагороди і медалі.
Упевнена: страждають ваші кати
За всі ті імена з гранітної стіни.
Сказати «Дякую» - нічого не сказати,
бо нас би не було, якби не ваші ордени.
