Інакша
Незвідані шляхи душі твоєї,
Потоки перманентного тепла…
В зажурі позмовкали дульсінеї,
Відчувши присмак заздрощів сповна.
І хтось колись придумає лібрето
Аби тебе у тобі віднайти.
Угледять у очах твоїх естети
Блакитні незаселені світи.
Хоч ти звичайна, не якась Марена,
Але ввібрала силу поколінь.
І погляд то небесний, то зелений.
І доторк рук – то лід, то гарячінь.
Ступаєш тихо, легко й босоного
Білесенькими пальцями в сніги.
Скресає крига з сонного й святого,
Живого ґрунту. Чари до снаги…
Київ, 20.03.2018
