Життя позбавлене любові
В усіх них доля нелегка
Окраєць хліба й стіни голі
Не видно ні одного образка
Дитя війни
Чи пам’ятаєш ті події?
Коли гієна вранці виє
Шукає здобичі шматка
Мабуть, що ні
Лиш часто згадуєш про голод
Які були голодні дні
На самоті. В чужій країні
Стерв’ятники кружляють навкруги
Мабуть, вже здобич недалеко
Повідлітали вже лелеки
Додому з клекотом туги
І тут залишили одних
Вмирати тихо на чужині
Як би вмирать,та й то це тільки привілей
Що ночі думаєш про жах
Страхіття нелюдського болю
Кривих обличь і тіл звивань
Хто випустив потвор на волю?
Хто дав їм право катувать?
Живі і мертві час вставати
На страшний суд нас кличуть кати
В печі розпалено, там вже кістки горять
Останній подих голубого кисню
І… і забуття…