Дві неприкаяні душі
О скільки болю і печалі
Що не присниться й у вісні
Мабуть поети були праві
Коли співали про любов
А ще, мабуть, вони писали
Про гординю
Щасливі ми були у двох?
Мабуть що так. Але…
Наш ураган давно пройшов
Залишивши по собі дві пустині
І ще маленький острівок
Оазис пам’яті
Гординя, гординя, гординя
Найперший в світі був порок
Щасливо ще живе й донині
Безвихідь!
Хто переступить через себе
Своїм дасть волю почуттям
Чому вони такі мінливі?
Не розпоряджайтеся чужим життям
Це небезпечно
Зробити перший крок!?
В думках перебираєш варіанти
Можливо буде це дзвінок
Можливо зустріч під зірками
В середині усе холоне
Лиш мрії ходять ходором кутками
Моєї уяви
І спогади приходять у вісні
Не грайтеся чужими почуттями
Щоб потім сумніви не гризли на весні.