"Діоген"
Цигарка світить в темряві -
це я,
Ніяк заснути
не вдається з ночі,
Уже повисла
місяця спаржа
Над териконами
і Діоген у бочці,
Вже задрімав,
прилігши на дрова,
Лиш капелана шепіт:
- Отче..,
- Отче..,
Та шелест у повітрі рукава,
Без ладану
і без води святої,
Нас рятував
від пильного стрілка
І характерний звук затвору зброї
Будив із сну
собаку на дровах,
І він дивився
в бік орди німої,
Готовий до стрибка
із бочки тої,
На ті стволи,
що сіють смерть і страх.
Уже поїла у місцях іржа,
Де кулі наробили дірок в бочці:
- Нащо забрав ти Діогена,
Отче?
... та що тепер, ці жалісні слова?..
Сиріли в діжі рУбані дрова,
І я курив,
ховаючись в окопі,
Виймаючи окурок з рукава,
Грав у рулетку
серед поля ночі.
І як тоді,
хтось тихо підвивав
Крізь морок сну
і ту жаринку в оці -
Та ні - це вітер завива у боці,
Через дірки,
ховаючись в дрова.
Усе минає,
лише мить з життя,
Лишається у серці незгладимо,
І вірні друзі,
аж до того пса,
Якого так любили
побратими.
