Розквітли котики верби

з рубрики / циклу «Лірика квітів»

Схитнувши тіні сутінкові,

В весняних обріїв алькові

Знамення мрій чи то журби.

Ще не забувся стужі сніг,

Та серцю вже нема спокою –

Ось-ось незбіжністю жаркою

Нахлинуть весни слів твоїх.

Й не треба словників, аби

Осмислити в розквіту диві

Зізнання, зимам не властиві,

Мов ніжні котики верби.

Візьміть участь в обговоренні

07.04.2018 16:30 Люлька Ніна => ©

Які приємні мені слова: " Розквітли котики верби". Так мило по - весняному тепленько.

Може коли з`явиться в нас свято розпущених кутасиків)))

Та так... Вже все, немов пружина у природі стислось. Розпрямиться у літо, титявою)

Нарешті) ми так цього чекали