Чому у світі так багато злоби?
Чому у світі так багато злоби?
Неависті, болю і тривоги?
Чому немає друга,
Якому можна розказати все:
Кого ти любиш, з ким ти дружиш,
А не частину з тої правди?
Чому, ти мусиш все брехати,
Щоб не завдати болю іншим,
І щоб із тебе не сміялись,
Чому?
Чому, коли ти добрий, щирий і привітний
То ти страждаєш?!
Чому таких як ти, все менше й менше,
Чому ніхто тебе не розуміє,
Не розрадить не пожаліє?
Можливо, ще не час.
Можливо, ще пізніше.
Та скільки, можна ще чекати,
Скільки, можна ще терпіти?!
Коли, відкриєм ту болючу правду,
Коли, розкажем, які ми є насправді?!
Коли, любов не розбиватиме серця,
Коли, ми плакати будем від щастя,
А не від болю і страждання?
Коли, щасливі будуть всі,
Коли?
Та певно, що ніколи
Щастя нам того не знати.
Адже самі собі копаємо могилу,
Впродовж усього нашого життя.
Все більше й більше ми підкорюєм нові глибини.
А що ми пізнаєм : ненависть, зраду,
Ганьбу й провину.
Ніколи не будем щасливі,
Якщо не виправимось ми
Раз і назавжди!
Тернопіль, 08.08.2005р.
