Саджає татко горіха
Можливо, не актуально,
А я дитинство згадаю:
Драбиною, ще новою,
Піднялась на дах сараю.
Дивитись на місто звідти
Для мрійниці – гарна втіха.
В саду, унизу, мій тато.
Він гляне на мене потім:
«Куди залізло, Курчатко?
Що бачиш звідти, дитино?
Усе навколо в порядку?»
«А як же, - йому скажу я, -
Усе навкруги чудесно,
Дивуюся, що з «тростинки»
Зросте горіх величезний!»
Горішок високим виріс.
А татка, на жаль, немає.
Чи вересень був, чи квітень –
Цього вже не пригадаю.
Але підказує пам’ять,
Що тепла днина, мов літня…
Над нами блакитне небо,
У тата очі блакитні.
Харків, 16.07.17
