Дятел і сорока
У густому і темному лісі,
Де стежки потонули між трав,
Між крислатих дубів на узліссі
Із родиною дятел літав.
На одному з дерев зробив хатку
Для дружини і рідних дітОк,
Хоч не мали багато достатку,
Не ховались від інших пташок.
Тато-дятел щоденно трудився:
Чистив стовбури від шкідників.
Разом з тим, як не дуже втомився,
Робив дупла для менших птахів.
І тому все літаюче братство
Поважало й хвалило його,
Та чомусь не нажив птах багатства,
Не зібрав він мільйона свого.
Поряд з дятлом сорока літала,
Підбирала усе, що блищить.
Скрекотала, весь день скрекотала,
Всім готова була догодить.
Десь підслухає, потім розкаже.
Де б украсти щось буде шукать,
Якщо треба, гарненько підмаже -
Знала добре, кому що давать.
Ні одної хвалини сорока
На роботі ніде не була.
Бо ж робота – то страшна морока,
А сорока вертка й не дурна.
Збудувала п’ять гнізд на деревах,
Хоч в одному гнізді лиш жила.
Та палац до лиця королевам.
А вона ж королева була!!!
Як уміли, життя пролітали:
У праці – дятел, кожен день в трудах.
Хоч майстра вся круга поважала,
Вважали дятла ще одним з невдах.
Сорока за життя і пір’я не зронила.
Всі знали, що вертИхвістка вона.
Та все ж сорочине життя п’янило
Пташок не гірше келиха вина.
Хто з них правий, лиш Богові відомо,
Та думка спокою ночами не дає,
Що винен натовп: він одяг корону
Тій на чоло, що королевою не є.
