Шепіт зір у глибі ночі,
З вітерцю в морозний ліс
Навертав мені на очі
Відчуття нещадних сліз.
І за стільки літ по тому
Здогадатися б аби:
Манівці глухі від дому –
Стежка чи стезя судьби?
Крізь доріг безлюддя дальні
Домом маряться мені
Бурелому сни криштальні
В хаотичній глушині.
_
Шепот звезд в ночи глубокой,
Шорох воздуха в мороз
Откровенно и жестоко
Доводил меня до слез.
Я и до сих пор не знаю,
Мне и спрашивать нельзя:
Тропка узкая лесная –
Это стежка иль стезя?
Я тогда лишь только дома,
Если возле – ни души,
Как в хрустальном буреломе,
В хаотической глуши.
