Світ деформується
в напрямку заходу.
Діти – вигнанці
без краплі вини
сплять на валізах,
мружаться, згадують:
гарні Орисі
у строях були…
Хрестики рівні,
запаска на талії…
Дивиться докір
печально зі стін.
Мрії на грудях
сплелися коралями…
Сонях зів’яв,
похилився ослін.
Вірили, вчились,
зростали наївними:
«Змінимо все.
Будуть стіни нові!»
Раптом ми стали
тут непотрібними,
зайвими стали
на власній землі.
