Весляр галери
як Р.Д. Кіплінг
To her figurehead of silver and her beak of hammered steel.
Неповторна в нас галера: румпель в неї весь різний,
і Тритон оббитий сріблом прикрашає ніс на ній.
Кандали натерли ноги, ні ковтка повітря в рот,
та вперед пливе галера і акули б`ються в борт.
На борту у нас бавовна, шерсть і злитки золоті,
не злічити, скільки негрів продаємо у порти.
Краще нашої галери ще не плавали в морях
і вперед несуть галеру наші руки в пухирях.
Як скотину нас гнобили, та в шинках під час гульби
найпрекрасніших коханок забирали ми собі,
насолоду здобували на незвичній нам землі
так, неначе розривали веслами морські вали.
В`яли від важкої праці наші втомлені жінки,
помирали у хворобах наші діти й старики.
Ми акулам їх кидали, знемагаючи, гребли,
горювати не встигали, і їм тихо заздрили.
Та – нехай брати підтвердять – кращих не було гребців,
за прикутих на галері нас, володарів морів,
якщо йдемо ми по курсу по розбурханих валах,
то людина, бог, диявол не могли вселити страх.
Шторм? На пращурів колишніх теж стіною йшли вали,
та перемогла галера всі страшні шторми колись.
Біль? Хвороби? Смерть?.. Облиште! Не злякають вони нас!
Навіть діти на галері насміхатимуться з вас!
Але нині на галері закінчився термін мій
і лише ім`я лишилось там, на лавці на моїй.
І вже з берега дивився як у даль вона пливла,
а на ній всі люди вільні, від усього, крім весла.
Тільки очі засльозились, як дивився їм услід,
та тавро мені лишилось, кайданів глибокий слід,
та рубці бича на шкірі скільки б часу не пройшло,
і лишилося бажання знову взятись за весло.
І нехай твердять навколо, що важкі часи прийшли,
що галеру ще накриють набігаючі вали,
знову бунт піднімуть негри, від якого схід горів
і стрімка галера наша все ж напориться на риф.
Прапор підніміть на що́глі, не спиняючи політ,
з`являться на допомогу пращури минулих літ
і себе прив`яжуть поряд під батіг за кайдани́
і за веслами важкими попливуть на смерть вони.
Військо сильних та калічних богом найнятих рабів –
всі палаци, хати, тюрми виставлять своїх бійців
в час, коли димами в небо палуба вогнем дрижить
всі тушитимуть пожежу стиснувши в зубах ножі.
Я молюся, щоб в ту пору мені жити довелось,
молодий піде на битву, я візьму його весло
і гордитимусь, що поряд, залишивши дім, сім`ю
люди разом серед моря каторгу несуть свою.
