25.10.2018 19:51
для всіх
175
    
  6 | 6  
 © Анатолій Костенюк

Вогник

Вогник

В пізню пору́ вантажі́вку на трасі спини, 

бо, як надія – далека за обрій дорога.

Люди живуть так, як жити вже звикли вони:

кожний з нас вірить, що в світі є вогник для нього.


Десь він горить і ти прагнеш до нього дійти.

Десь він горить, та не можеш його відшукати.

І на узбіччя виходиш з надією ти, 

весь налаштований впевнено руку підняти.


Пахне мазут, на асфальт опадають зірки.

Шлях тормозний на розмітці уже розписався.

Ми відправляємось, хоч не збагнемо куди.

В даль. В невідомість. Де вогник на нас зачекався.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.10.2018 00:29  Лора Вчерашнюк => Костенюк 

Дякую за лірику і позитив, романтику для несплячої душі)))

 26.10.2018 08:35  Тетяна Белімова => Костенюк 

Чоловічий вірш. От коли читаєш, розумієш, що вкладають у визначення чоловічий голос у поезії. Досить часто на конкурсах практикують "сліпе" оцінювання, коли не знаєш, хто написав рецензований твір. Тоді гадаєш, хто автор (жінка/чоловік)? У Вашому випадку такого б питання точно б не виникло.
Вірш зачепив. І метафора життєвої дороги, і руки, які звикли працювати і тому не бояться бруду - усе відчулося.

 26.10.2018 01:48  Борис Костинський => Костенюк 

Ваш вірш дає вельми правдиву картину життя кожної людини. Цей шлях -  від секунди народження до останньої секунди буття.

 25.10.2018 21:05  Панін Олександр Миколайович... => Костенюк 

Вічний пошук. Замріяний вірш.