Двох
Зима… І знов густіші тіні,
Між ранком й вечором згубився день.
Щасливі душі в свічок мерехтінні
Все потаємне вийняли з кишень.
Дві пари рук біля каміну,
Тепло і жар ділили пополам.
Вогонь спалив між ними стІну,
Розлилося кохання по тілам.
Хоч за вікном шугав сіверко-вітер –
Узимку обійми іще міцніші.
Він з її тіла сором витер –
Душі стали на долю вільніші.