Із висоти паде вода до каменю
І розбивається на безлічі краплин.
В знемозі осідаючи туманами
У давні чаші схованих у зелені долин.
Де промінь ранішнього сонця
Колише човник на березових гілках,
В якім ще спить богині Дани доня,
А їй напевне прокидатися вже час.
Бо мавки в вербах розбудили тепле літо,
І срібний човник на воду опустили.
Панянка Леля всміхнулася. І світло
Її очей, причарувало пустуна Ярила.
Вони у двох підуть аж до Купала,
Дощами омиваючи картацький ліс.
Через вогонь стрибнуть, і запалає
У тому лісі папороті цвіт.
Дарма закоханих шукати.
Кохання їхнє стане силою для зілля,
Якою будуть лікувати, привертати, чарувати
Ведуні знахарства і ворожіння.
Дрогобич, 2011