Купала
Знаю, вчора буде завтра,
А сьогодні – це торік.
Йде узимку літня мавка
Із заплутаних доріг…
Йде позавтра, хоч учора
Вже пішла вона у світ.
Йде із завтра й позавчора,
Принесла мені той цвіт,
А той цвіт це час турботи,
Щастя, горя і страждань.
Той, хто має квітку вроди,
Той не має сподівань.
У житті все буде гладко,
Але щастя він не зна.
Він женеться, мов янголятко,
На цепку у того зла.
Але він все ж силу має,
Все змішав в своїм житті.
І в той час, як хтось страждає,
Він живе в своїм бутті.