28.11.2018 20:55
для всіх
157
    
  - | -  
 © Шевченко Тарас

Перебендя

Перебендя

Перебендя старий, сліпий, 

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде:

Він їм тугу розганяє, 

Хоть сам світом нудить.

Попідтинню сіромаха

І днює й ночує;

Нема йому в світі хати;

Недоля жартує

Над старою головою, 

А йому байдуже;

Сяде собі, заспіває:

"Ой не шуми, луже!"

Заспіває та й згадає, 

Що він сиротина, 

Пожуриться, посумує, 

Сидячи під тином.

Отакий-то Перебендя, 

Старий та химерний!

Заспіває про Чалого

На Горлицю зверне;

З дівчатами на вигоні —

Гриця та веснянку, 

А у шинку з парубками —

Сербина, Шинкарку

З жонатими на бенкеті

(Де свекруха злая) —

Про тополю, лиху долю, 

А потім —

У гаю;

На базарі — про Лазаря, 

Або, щоб те знали, 

Тяжко-важко заспіває, 

Як Січ руйнували.

Отакий-то Перебендя, 

Старий та химерний!

Заспіває, засміється, 

А на сльози зверне.

Вітер віє-повіває, 

По полю гуляє.

На могилі кобзар сидить

Та на кобзі грає.

Кругом його степ, як море

Широке, синіє;

За могилою могила, 

А там — тілько мріє.

Сивий ус, стару чуприну

Вітер розвіває;

То приляже та послуха, 

Як кобзар співає, 

Як серце сміється, сліпі очі плачуть…

Послуха, повіє…

Старий заховавсь

В степу на могилі, щоб ніхто не бачив, 

Щоб вітер по полю слова розмахав, 

Щоб люде не чули, бо то боже слово, 

То серце по волі з богом розмовля, 

То серце щебече господнюю славу, 

А думка край світа на хмарі ґуля.

Орлом сизокрилим літає, ширяє, 

Аж небо блакитне широкими б`є;

Спочине на сонці, його запитає, 

Де воно ночує, як воно встає;

Послухає моря, що воно говорить, 

Спита чорну гору: "Чого ти німа?"

І знову на небо, бо на землі горе, 

Бо на їй, широкій, куточка нема

Тому, хто все знає, тому, хто все чує:

Що море говорить, де сонце ночує.

Його на сім світі ніхто не прийма.

Один він між ними, як сонце високе.

Його знають люде, бо носить земля;

А якби почули, що він, одинокий, 

Співа на могилі, з морем розмовля, 

На божеє слово вони б насміялись, 

Дурним би назвали, од себе б прогнали.

"Нехай понад морем, — сказали б, — гуля!":

Добре єси, мій кобзарю, 

Добре, батьку, робиш, 

Що співати, розмовляти

На могилу ходиш!

Ходи собі, мій голубе, 

Поки не заснуло

Твоє серце, та виспівуй, 

Щоб люде не чули.

А щоб тебе не цурались, 

Потурай їм, брате!

Скачи, враже, як пан каже:

На те він багатий.

Отакий-то Перебендя, 

Старий та химерний!

Заспіває весільної, 

А на журбу зверне.



С.-Петербург, 1839 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!