Вечоріє...
Вечоріє… День в минуле втікає…
У зими повно довгих ночей…
Хто тебе, моя доле, чекає?
Хто із тебе не зводить очей?..
Задощило… і сніг розтопило…
Зима теж вміє плакать, як я.
Коли сильною бути несила,
Коли душу зорали… Рілля…
Низькі хмари повисли над нами,
У обійми взяли… чи в полон?
За тобою тужу з солов’ями,
Не замінять їх крики ворон.
А зима… це товаришка справжня,
Не спитає, підставить плече…
І нікому про сум мій не скаже,
Пожаліє, та не обпече…
І нехай ти далеко у літі,
Біля тебе твоя є весна,
Солов’їне кохання і квіти,
Знай: з зимою я теж не сама.
