 |
| 41 views |
 | | | | |
| Rating 0 | 0 users | ||||
Скрізь плач, і стогін, і ридання
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:
Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами / Лист | Українка Леся 18». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Жіночий портрет / Вірш | Українка Леся».