23.12.2018 23:58
Без обмежень
15 views
Rating 5 | 2 users
 © Котляревський Іван

Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну

Гей, Орфею, небораче!

Де ти змандровав від нас?

Як би тільки ти, козаче, 

Мні під сей згодився час!

Кажуть про тебе іздавна, 

Що у тебе кобза гарна, 

Кобза дивная така, 

Що лиш забряжчиш руками, 

То і гори з байраками

Стануть бити гопака.


Глянь, Орфею, глянь із неба, 

Дай кобзури мні своєй, 

Мні іграти пісню треба, 

Пісню гарную на ней.

Треба голос подимати, 

З Новим годом поздравляти

Пана любого того, 

Що і паном буть уміє, 

І як батько не жаліє

Живота для нас свого.


Олексію, любий пане!

Я про тебе річ начав, 

Та боюсь, як слів не стане, 

Щоб ти мні не накричав, 

Бо я наперед признаюсь, 

Що я з музами не знаюсь, 

Тільки трохи чув про їх.

Та і музи лоб нагріють, 

Поки проспівать успіють

Половину діл твоїх.


Я про те мовчати буду, 

Що стьонжками скручен ти.

Що на тобі, мов на чуду, 

Де не глянеш, все хрести;

Що нельзя зглянуть очами

На жупан твій за звіздами, 

Як на сонце серед дня;

Що од стьонжок шия гнеться, 

Що іззаду ключ човпеться, 

Все, мабуть, се не бридня!

Не Чернігов, не Полтава

Сеє все тобі дала:

Знать, давно про тебе слава

В Пітенбурзі загула;

Знать, ти добре там труждався, 

Не за пічкою валявся, 

Що попав к царю під лад.

Знав і цар, з ким подружити, 

На кого ярмо зложити, 

Аж тепер і сам він рад.


Рад він, що ярмо ти тягнеш

Не гнучись, як добрий віл, 

День і ніч від поту м’якнеш, 

Робиш добре, скільки сил.

Рад сказати правду-матку, 

Що крутенькую загадку

Нашим ти задав панам;

Бо щоб мали чисті душі, 

Щоб держали строго уші, 

Ти собой їх учиш сам.


І довіку не забуду, 

Як я раз к тобі прийшов...

Ах, мій боже! скільки люду

Всякого я тут знайшов!

Повні сіни, повна хата

Нашого набиті брата, 

Аж нельзя пропхнуться мні, 

А попів, купців та панства

І жидів, цього плюгавства, 

Мов на ярмарку в Ромні.


Всі ж не з балами стояли, 

Всі були по ділу тут, 

Папіри в руках держали, 

Хто багацько, хто лоскут;

Хто чолом бив на сусіда, 

Хто на пана-людоїда, 

А попросту — на суддю, 

Що за цукор та за гроші

Ізробив суд нехороший, 

Цілу розорив сім’ю.

І таких було доволі, 

Що прохали на панів, 

Що пани зо злої волі

Не дають орати нив;

Що козацькими землями, 

Сінокосами, полями

Вередують, мов своїм.

Суд у правду не вникає, 

За панами потакає, 

Щоб було йому і їм.


Не прогнівайсь, Олексію, 

На нескладну річ мою, 

Що я говорити смію

Про писарню ще твою.

Раз мні буть там довелося...

Але ж скільки там човплося

За столами писарів!

Там папірок тучі, тучі!

Писарів же кучі, кучі!

Мов в петрівку косарів.


Пишуть, пишуть та й несуться;

Щоб ти погледів, чи так.

Треба ж тут тобі надуться, 

Треба знать підправить як, 

Треба всякую папіру

Привести якраз до шніру, 

Підвести все під закон!

Ніколи борщу хльобнути, 

Ніколи ж і всмак заснути, -

Ти забув про хліб, про сон.


А про жінку та про діти

Думати тобі коли?

Щоб обуті і одіті

І не голодні були;

Ні, про се ти не згадаєш:

Жінку ти другую маєш, 

Дочки, син тобой забут.

Жінка у тебе — Полтава.

Син — Чернігов, честь же, слава

Дочки — от ввесь рід твій тут.


Мов тобі чернець від миру, 

Одцуравсь ти од двора:

Знай, в Полтаві мнеш папіру, 

А додому не пора.

Що ж тобі із той Полтави, 

Ти і так добився слави, 

Та якой же — гай, гай, гай!

Опочинь же, пане, трохи, 

Ти уже притупав ноги, 

Тупає другий нехай.


Панство здай своє другому

І здоров’я не теряй, 

Попильнуй під старість дому, 

Бо у тебе вдома рай.

Там всі, як на батька діти, 

Будуть на тебе глядіти, 

Та й ще чи не лучш мабуть:

Тут, по правді, як сказати, 

Всі тобі, як богу, раді, 

Всі тебе, як бога, ждуть.


Та біда моя, як бачу, 

Сей не по тобі совіт, 

Ти таку свою удачу

І на той потягнеш світ.

Поки виб’єшся із сили, 

Поки прийдеш до могили, 

Будеш хлопцем для других.

Уродивсь ти на прояву, 

Улюбився так у славу, 

Як у дівчину жених.


Ну, коли ж ти такий, пане, 

Що для слави лиш живеш, 

То к тобі смерть не пристане, 

Ти ніколи не умреш!

Хоч попи не забурмочуть, 

Хоть блеяти не захочуть

Вічну пам’ять по тобі, 

То прохати їх не треба, 

Бо і так під саме небо

Пам’ять ти зробив собі.

Сеє не умре ніколи, 

Що ти робиш всім добро, 

Та і робиш з доброй волі, 

Не за гроші і сребро.

Скільки удовам ти бідним, 

Скільки сиротам посліднім, 

Скільки, скільки сліз утер!

Скільки взяв людей ти з грязі, 

І, як кажуть, аж у князі, 

Аж у князі їх упер.


Не умре, хоть побожиться, 

Слава не умре твоя;

Слава з тілом не ложиться

У могилу нічия.

Хоч же смерть к тобі прискаче, 

Слави в землю не впиндряче:

Загуде вона, як гром.

Тут і правда возьме силу, 

Прийде на твою могилу

І напише так пером:


"Диво тут попи зробили, 

Диво дивнеє із див.

В землю мертвеця зарили, 

А мертвець той і ожив.

Бачся, добре заривали, 

Бачся, грімко всі співали

Пам’ять вічную над ним;

Оглянулись небораки, 

Аж князь Олексій Куракін

Все жив по ділам своїм".


Поки ж сіє диво буде, 

Поживи хоть стільки ти, 

Скільки жив, як кажуть люди, 

В світі Мафтусал2 святий.

Будь здоров і з Новим годом, 

І над нашим ще народом

Ще хоть трохи попануй!

Трохи!.. Ой, коли б багацько!

Бо ти наш і пан і батько, 

І на більше не здивуй!

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Енеїда (Частина перша) / Поема | Котляревський Іван 18». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Сонце низенько, вечір близенько / Пісня | Котляревський Іван».

1 Куракін Олексій Борисович (1759-1829) — генерал-губернатор Малоросії у 1802-1807 pp.
2 Мафтусал (Мафусаїл) — за біблійними легендами, один із патріархів, дід Ноя, що прожив 969 років. Ім’я його вживається, як синонім довголіття.

Портрет князя Олексія Куракіна, художник Елізабет Віже-Лебрен.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.12.2018 09:44  Каранда Галина => © 

) тонкий такий троллінг))))
Цікаво, як зреагував адресат?) 

 24.12.2018 01:11  Костенюк => © 

Вічна слава Котляревському! 

Публікації автора Іван Котляревський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо