Твардовський
«Нуте, хлопці! Швидко, шпарко!
Музики, заграйте!
Гей, шинкарю, гей, шинкарко,
Горілки давайте!»
Ріжуть скрипки і бандури,
Дівчата гопцюють;
Хлопці, піт аж ллється з шкури,
Коло їх гарцюють.
Бряжчать чарки, люльки шкварчать,
Шумує горілка;
Стук, гармидер, свистять, кричать,
Голосить сопілка.
Пан Твардовський в кінці стола
З поставця черкає:
«Гуляй, душа! Тра-ла-ла-ла!»
На ввесь шинк гукає.
В батька й матір отамана
І громаду лає;
Скрутив жида, як гамана,
Ще й усом моргає!
Сікнувсь улан — він вздовж його
Шаблюкою тріснув.
Улан — тю-тю!., га-га!.. го-го!..
Зайцем в кутку приснув.
Взяв набакир писар шапку,
Пан грішми забрязкав:
Аж гульк! Писар — верть в собаку
І на всіх загавкав.
А шевцеві паи Твардовський
В такі знаки дався,
Що, мабуть, із час московський
Барилом качався.
В ніс втеребив дві бурульки;
З бурульок, мов з кухви,
Б’ють під стелю через рульки
Джерела сивухи.
Б’ють джерела... Пан-гульвіса
Кухоль підставляє;
Аж зирк в кухоль! — Що у біса?
В’юн на дні іграє!
«Дух святий, миряни, з нами!
Вилупіть лиш баньки:
В’юн утік, а цап з рогами
Вилазить із шклянки.
Мекнув, мов його родимець
Почав мордовати.
Та й стриб в комин; аж тульк — німець
Стоїть серед хати!
Ніс — карлючка, рот свинячий,
Гиря вся в щетині.;
Ніжки курячі, собачий
Хвіст, ріжки цапині.
Дриг ногою!.. Круть ріжками!..
В пояс поклонився:
«Ну, Твардовський, час, із — нами
Щоб ти розплатився!
Гуляв єси, верхозодивг
Усім взнаки дався;
Дівчат дрочив, жінок зводив,
Над всіми знущався.
Чого душа забажала,
Мав всього ти стільки!..
Курей, ковбас, м’яса й сала,
Бочками горілки.
Нагрів і нам` ти чуприну,
Як сам здоров знаєш:
Окульбачинг, мов скотину,
Та всюди й гасаєш.
Годі глузовать з чортами,
Слова — не полова:
Чи забув, яка між нами
З тобою умова?
Лиса гора... бритва... палець...
Наперу півкарти...
Гайда в пекло!.. Кров на смалець, —
З чортами не жарти.
В письмі стоїть (читай сміло):
На кагал бісовський
З начинкою душу й тіло
Одписав Твардовський.
Служить йому чорти мають
(Так прийшлось в умову),
Поки в Римі не піймають,
Амінь сьому слову!
Що тепер, Твардовський, буде,
Про те в пеклі знають:
Сю корчму хрещені люде
Римом називають».
«Бач, чортяка!.. Бач, падлюка!..
Як умудровався!
Се вже, бач, німецька штука, —
Твардовський озвався. —
Та вже ж чи йти в пекло справді
То й підем, байдуже!
Але й ти роби по правді
І не чванься дуже.
Заглянь в контракт твій зо мною, —
Яка там умова? —
Ще три штуки за тобою;
Витнеш — ні півслова!
От, бач, висить над дверима
Завбільшки із цапа
Перед твоїми очима
Мальована шкапа.
Нехай шкапа підо мною.
Огирем гарцює,
Нехай крутить головою,
Стриба і басує.
Ти тим часом піску в жменю:
Гарапник тройчатий
Сплети з піску, як з ременю,
Коня поганяти;
Ще ж попасать коня треба,
Стать на одпочинок:
То вже, гляди, щоб як з неба
Вродився будинок.
Будинок з лушпин горіха
Отам за байраком;
Із борід жидівських стріха,
Цвяхована маком.
От і гвіздок на починок
Чверть ліктя завдовжки.
По три в кожну вбий з мачинок,
А менше — ні трошки»,
Біс перистий свиснув, кляснув, —
Аж кінь вже басує:
Батіг з піску в руці ляснув...
Твардовський сумує.
Скік в стремена, давай драла...
Аж що за одмінок?
Стріха в хмарах заблищала,
І мріє будинок.
«Виграв справу! Бач, псяюха,
Здихавсь, мов скажений.
Ну, тепер скупайсь по уха
В водиці свяченій». —
«Змилуйсь, свате, я в сій зроду
Лазні не купався».
Скорчивсь, зморщивсь — шубовсь в воду
Та й назад порвався.
Захлинувся, чхнув і приснув,
Тричі закрутився,
Тричі тупнув, тричі свиснув,
Аж шинк затрусився.
Хмара, як ніч, налетіла,
І сонце сховалось;
Галок, круків, ворон сила
На стрісі зібралось!
Крукають, кавчать, мекечуть
Всіми голосами:
То завиють, то шепечуть,
Бряжчать ланцюгами!
«Ну, Твардовський, другу справу
Виграли чортяки!» —
«Не кваптесь лиш: ще на славу
Втру я вам кабаки.
Куць програв, куць виграв справу.
Ще як доведеться.
Виграй третю, — глянь на лаву:
Що тобі здається?
Цмокнись з жінкою моєю,
Вона твоя буде;
Як я жив на світі з нею —
Про те знають люде.
Будь ти їй за чоловіка
(Остання умова),
Присягайсь любить довіка,
Та тогді й ні слова!
Нехай піп вам руки зв’яже.
Тепер, по сій мові,
Люде добрі, що чорт скаже? —
Бувайте здорові!»
А чортові не до соли:
Хвостиком киває,
Ніс скогіилив, мов гринджоли,
І дверей шукає.
Стриб по хаті, хап за клямку,
Твардовський — по пиці,
Трісь по гирі — розбив шклянку
І горщик з полиці.
«Ей, не бийсь, кажу, Твардовський!
Гвалт, рятуйте, люде!
Бо вилаю по-московській —
Сором слухать буде».
А тим часом скік к одвірку —
Ну цапом стрибати!
З прогонича зуздрів дірку —
Та й шморгнув із хати.
«Ой, держіть, ловіть псяюху!» —
Усі загукали,
А псяюхи нема й духу:
Поминай, як звали!
«Жінко люба, годі плакать, —
Твардовський озвався, —
Хотів з чортом вас посватать —
Та й чорт одцурався.
Мабуть, всі чорти — бурлаки,
Та ще й розум мають,
Знають, де зимують раки —
Од жінок втікають.
Може, в пеклі інше діло,
В нас сього немає:
Жінка гризе душу й тіло,
Мужик попиває!
Нуте ж, хлопці! Швидко, шпарко!
Музики, заграйте!
Гещ шинкарю! Гей, шинкарко!
Горілки давайте!»