На лижвовій стежині
по лижвовій степом стежині
неспішно на лижвах іду.
шурхає сніг.
і під шурхіт той сніжний
думка про час захопила мене -
завзятим,
задиристим
юним хлопчиськом
він навздогнав,
зазирнув мені в очі,
крізь очі мої мені мовив
- ...я сутність твоя і твого існування... -
обігнав, озирнувся
і з посміхом зник.
але думка відтоді про час,
що побіг перед мене,
не йде мені з голови...
навіть не знаю...
дурниці якісь щодо нього?..
напевне...
на кшталт... -
завтра-учора-позаучора -
то є дні,
означені побутом нашим в житті.
що і є та буденність,
проза,
реальність,
плинність часу.
безупинні там, змінні картини подій.
течія визначних,
дріб"язкових,
докучливих,
прикрих, мерзенних подій.
а в постійності руху стихії часу
розчинені крики народжень,
подих кохання,
сум і печаль незворотної смерті.
несприйнятний для зору,
на дотик час не відчутний
занурює іноді нас в споглядання,
дарує спогади нам
і минулістю це називаємо ми.
в спогляданнях трапляються миті незнані,
не зрозумілі,
оманні,
в легкому, тонкому серпанку -
там нас вже немає,
ми там відсутні... -
то миті прийдешнього там...
...і так усе далі,
у ритмі руху,
мого просування крізь день сьогоденний
зимовий, морозний, ласкавий і тихий.
і дякую Богу за день цей!
за мить цю чарівноказкову
дякую часу!
часу, що Богом дарований щедро...
по лижвовій степом стежині
неспішно на лижвах іду.
щурхає сніг.
променіє у хмарах
сонце знехотя, в ліні і скоса
від обрію дивиться в слід -
сонце захоплено сивим морозом,
не сильним, але достатнім
промені сонця аби
закувати в бурулькі льодові.
і він закував -
сонце замерзло у хмарах.
з неба спадає світло яскраве лише,
очі засліплює аж!
але без тепла...
шурхає сніг...
я іду по стежині...
на лижвах...
