На стежині з осінню...
і як наче з шуму
рвані хмари в небі.
в суєті у тлумі
рухатися треба
і штовхатись ліктем
зліва...справа також
і тримати ліки
на випадок всякий.
де там тії гапти -
стежку гаптувати,
болота як раптом
і залізні ґрати.
і тлумить як вітер
всі, що в тлумі, долі.
а життя як витвір,
де не грають ролей.
де живуть, існують
і гостюють люди,
здрастують, хворують,
день у алилуях.
і ці хмари в небі
білосірі в шумі
зовсім без потреби
в суєті у тлумі.
і лягають тіні
хмар тих невеселих
на ліси осінні,
степ, гаї, оселі.
там в якомусь дворі
гойдалка зі скрипом
із вітрами в хорі
мовить в небо хрипло.
хитані дерева
плачуть листопадом,
впало листя кревне
з гілок в землю саду.
пахне впалим листям
(сум в душі), у спогад.
небо хмарне висне
наче божий погляд...
...вийшов тихо з хати
на стежину саду,
щоб не заблукати
у думках безладних.
опершись на костур
йду під сонцем хмарним.
у серпанку осінь
поруч мене...гарна....
