Не ламай мені крила...
я подарую свою весну заквітчану,
Не малюй чужі портрети —
Муза тільки я!
Чуєш, як б`ється
У твоїх руках паралізоване —
Доживає останні дні
Нікчемного життя.
Варто лиш торкнутися крилом ненароком,
Випурхнути з золотої клітки,
що горло здавлює,
Бо ж навіщо бути в зграї
І водночас самотнім?
Просто впусти мене
У своє серце
Серед жорсткої лютневої зими…