В обіймах зими
Прокинулась якось троянда під ранок,
Сонні прикрила свої пелюстки,
А їй посміхнувся привітно світанок
Подихом першим красуні – зими.
Вітром легеньким колише листочки,
Білі сніжинки цілунком лягли,
Срібним мереживом вкрились садочки…
Незвідане й нове усе навкруги.
Злякалась троянда, присипана снігом,
Таємна мелодія линула скрізь.
Стривожена дивним таким перебігом,
Промерзла зимова красуня наскрізь.
Та сонечко першим промінчиком ніжно
Торкнулося сонних її пелюсток
І срібне намисто її білосніжне
Під музику вітру пішло у танок.
Всміхнулась троянда новому світанку,
Вклонилась зимовій казковій красі.
Співали сніжинки їй: «Доброго ранку!»
Вона закружляла в чарівній порі.
До неба тягнулась, і теплий промінчик,
Немов цілувала в обіймах зими,
І кожну стеблинку, замерзлий пагінчик
Вона підіймала кудись догори.
Незвідане й нове її чарувало,
Манило, лякало троянду в снігу.
Та раптом так тепло і затишно стало.
Це просто вона закохалась в зиму!
Дрогобич, 13.10.2018
