Остання крапля
Останню краплю вип’єш - чи проллєш,
І біль до серця впустиш – чи відпустиш,
За покликом душі кудись підеш -
Чи у пітьмі незвіданій погрузнеш.
Тут вибір має бути тільки твій,
Та часом важко так його зробити.
З одного боку ангел просить: «Стій!
Забути треба… Треба відпустити».
А з іншого шепоче, шарудить,
До певних дій підступно спонукає:
«Не стій! Іди! Послухай, як болить!
Послухай, як душа твоя страждає».
І часом так бракує в тобі сил
Піднятись вище, вилити незнане.
І розіб’єшся, лишишся без крил,
Та тільки біль в душі не перестане.
І розриваєш душу на шматки,
Готовий в небо голосно кричати.
І хочеться накласти там латки,
Та тільки серце не уміє зашивати.
І просто час… Чекаєш знову час,
Що він пройде, що рани всі загоїть.
І десь мелодія… Та зовсім не для нас,
Для зовсім інших, мабуть, вже історій.
