Але...
з рубрики / циклу «Все і всі»
Злітають в небо, золоті скоринки.
Я відчуваю, теплоту твою.
Печуть вуста розсолені сльозинки,
На докір долі, я тебе люблю!
Пусте, що й досі не моя ти тілом,
На шлях північний знову йти в пітьму.
Аби ти душу зсередини гріла,
Аби була ти, я тебе прийму.
Я не такий, про це ти знаєш певно,
І я не з тих, хто обіця дарма.
Нехай життя я проживу даремно,
Але про тебе лишу письмена.