Вітер любові
Цокає годинник. Поламаний кран на кухні, як завжди дратує мене. Він знову губить краплини води, що монотонно стікають по раковині. Під ногами вуркоче свою казку ситий котяра. Він щовечора гріє мене своїм теплом. Крізь прочинене вікно добре видно, як наступає ніч і розісває по всюду сон. Я так люблю коли вітер розчісує мені волосся, та сьогодні чомусь, як на зло, він десь пропав. Я заспокоюю себе думками про те, що він просто ще не заколисав всі ромашки у сусідньому садку...
Я сижу з тобою і ти так повільно переборюєш мене, моя самотність. Мені щоразу хочеться опустити руки і здатись у твій холодний полон...та все ж таки щось не дозволяє..
Мабуть серце. Десь у ньому червоною іскоркою жевріє надія на кохання. Вона лоскоче грудну клітку десь там зсередині, ніби хоче нагадати про тепло і ніжність. Ніби хоче запитати чи я не забула про те, що воно вміє і дуже хоче кохати.
Я здогадуюся, що в мене в грудях поселилось щось незвичайне. Я так хочу вірити в це. Можливо й справді, то маленька іскорка любові? Можливо вона відчайдушно бореться з самотністю? Можливо шукає вітру, який роздув би в моєму серці багаття любові.
Не дарма мій улюлений предствник котячих завжди гріє мене своїм теплим хутром і воркоче мені казки про кохання щовечора. Він відчуває, що мені не вистачає тепла і ніжності. Він мабуть підозрює, що немає того вітру, щоб роздути вогонь щирого кохання.
Заспокойся, пунастику, я впевнена, що наш вітер ось-ось подме..я знаю, він просто ще не заколихав всі ромашки у сусідньому саду.
23/05