20.08.2011 19:52
-
639
    
  1 | 1  
 © Микола Чат

Злива у степу

з рубрики / циклу «ПОЛИНЬ, ПОЛИНЬ, МОЯ ДУША»

Палючий день, обідня мара. 

І степ у ній немов примара  

Завальсував на видноколі. 

Зів’ялий мак, схилився долі, 

Колоссям шелестіла нива – 

Чекало все якогось дива, 

Що принесе води краплину 

Й зволожить ненаситну глину. 

І чудо сталося зненацька: 

Степного вітру вдача хвацька, 

Хлюпнула в небеса свинцю, 

Щез Сонця лик, і в хвильку цю - 

Яскраві спалахи грози..! 

Неначе чумаків вози, 

Гримнули по вибоям хмар. 

А два воли Вогонь й Пожар,  

Дмухнули з ніздрів буревій, 

Аж потом, дощ зірвався з вій.  

Немов батіг хлистав кущі, 

Прим’яв хліба, траву, хвощі. 

З дороги справив джерело, 

Що пінно булькало й гуло 

До лощин, несучи бульки. 

Ті ж, обернувшись на ставки, 

Строкато хизувались в листі 

Мов у коштовному намисті… 

За мить – як не було грози! 

До моря потягли вози, 

За виднокола сивий кряж, 

Негоди мокрої вантаж. 

А з-під коліс гримких мажар, 

Що їх тягли Вогонь й Пожар,  

Лиш тільки мряка здійнялась, 

І рушниками розлилась 

Веселки, виплетених кіс… 

Так вітер воду в степ приніс. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.08.2011 20:03  Оля Стасюк => © 

Дуже гарно!