03.02.2019 12:31
Для дорослих (18+)18+
92 views
Rating 5 | 2 users
 © Анатолій

В дюнах

віршована новела

Розділ І


Побачення


Цей пляж мало кому відомий;

до нього стежка поміж дюн

веде по березі крутому

під спів високих сосен-струн

спускаючись в пусте безлюддя;

він у байдужості своїй,

неначе Боже правосуддя,

дарує тишу, чи прибій

за праведні, чи за злочинні

надії, наміри та вчинки.

Лишають спогади й жалі

такі куточки на Землі.


Цей раз він запізнився знову:

ще вчора купував вино,

та штопор скрізь шукав по дому

і не знайшов. Усе одно

минув час. Як захочуть пити,

знайдуть в машині чим відкрити.

Яскраво-жовтий «шевроле»

її стоїть, здалека видно

між соснами, дуже картинно

в пейзаж вписався, тільки зле –

її не видно. Ось на пляжі

побачив постать у пейзажі.


По схилу дюни він побіг

і назбирався у красівки

пісок. Він розв’язав шнурівки

і вже пісок до босих ніг,

аж так вчепитися не міг.

Чи слідкувала, чи почула –

оглянулася, посміхнулась

і її альтове – «Привіт» –

вписалося у крики чайок,

що в хвилях рибу підмічають,

над морем кружачи політ.


– «Так рада я, що ти прийшов!

Чекаю тут одна у дюнах,

а чайки ці до мене знов,

такі нахабні у лагунах,

немов до годівниці йдуть,

кричать і мало не клюють!»

– «Моя хоробра бідолаха,

я захищу тебе від птаха,

йому кохану не віддам!

Вина купив учора нам,

та тільки штопор загубився.

Шукав. Пробач, що запізнився…


Пішли на дюну?» І вона

кивнула мовчки, підхопила

клітчату ковдру і пішла

до «шевроле», що причаїлось

там, де з піщаної коси

узлісся бору – навскоси.

Вдихаючи повітря з моря,

сосновий смоляний настій

він йшов за нею і прибій

щось шепотів йому, і вторив

прибоєві у вухах шум,

а він дивився і не чув.


Коли дісталися вершини,

напружуючись жартома,

повільно одяг він знімав,

вона за мить зняла бікіні

розклала ковдру і в обох

прийняв тіла мякий пісок.

Дивилися у синє небо,

на перламутрові хмарки,

мовчали і в обох думки

були одні і ті ж, не треба

було висловлювати їх,

був цілий світ лише для них.


– «Відбий» – вона прошепотіла.

Від пляшки вінчик він відбив

і не торкаючись відпив,

їй передав, вона відпила,

а потім він її кохав,

де поливав, там цілував.

Так вечір наступив і зорі

повільно прокладали шлях

собі на захід, аж за море.

Вони спустилися на пляж

і кидалися в теплі хвилі

і заспокоїлись спочилі.


Вона на ранок привезла

його під кемпінг, на прощання

чолом торкнулася чола,

поцілувалися востаннє.

У неї дім та купа справ.

А він ще довго сам стояв…


Розділ ІІ


Думки


Думки приходили в дорозі.

– «Я ще закохуватись в змозі…

Кохання – цілий світ без меж:

солодке, болісне – на вибір.

Кохання, це як інший вимір

і, слава Богу, в мене – теж.


Якби він зміг ще подзвонити,

як це не вперше вже робив...

Уже прийдуть зі школи діти,

захоплено про безліч див

розповідатимуть: що взнали

і що до дому задавали.


Їх двоє в неї, дочка й син

Він – другий клас, вона – вже третій.

Старанно вчаться. Кінець чверті.

Схвильовані обоє цим:

канікули настануть скоро,

чекають друзі їх і море».


Про це вона розповідала

йому не раз, як наступала

пора вдоволення в обох,

а він завжди радів за неї

і це було, як пропілеї

до храмини її думок.


– «Там в кемпінгу в жінок питання

напевно буде не останнє:

чи є у неї чоловік?

Для тих святенниць вже похилих,

таких питань, для них важливих,

напевно вистачить на вік».


Свій «форд» нарешті він поладив.

Пора додому. – «Наче зрадив» –

себе він подумки картав

за дивну легкість та свободу,

свербіла рана на негоду –

«немов хворобу подолав».


На другий вечір – він поїхав.

Зійшли на нього сум і втіха –

таке з ним трапилося вперш.

– «Цей пляж, Вона – були насправді.

Це з ним залишиться наза̀вжди».

І альт її далекий: – «… теж».

02.02.2019р.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.02.2019 09:23  Тетяна Ільніцька => © 

Пане Анатолію, як добре, що я прочитала Вашу новелу про курортний роман. Річ у тому, що недавно читала книжку французького письменника Мішеля Уельбека "Елементарні частинки", де також описано курортний роман (за дивним збігом дія відбувається в кемпінгу) із позицій глибокого цинізму та натуралізму. Повертаєте віру в почуття. Монолог героїні про її віднайдену здатність знову кохати, думки героя, його сум від розставання - мені здається, так усе й відбувається. Біологічний складник не має заступати решту почуттів і думок. І звісно, добре спостерігати за курортним романом зі сторони, а не самому опинитися в епіцентрі шалу і сум`яття. Це ніби підлітковий вік - усі люблять згадувати, побувати ж знову у шкурі підлітка не хочеться нікому)))

Дякую за цікавий сюжет і його втілення. Емоції відчулися - це головне, на мою думку.

Публікації автора Анатолій

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо