30.01.2019 14:56
для всіх
173
    
  3 | 3  
 © Анатолій Костенюк

В дюнах

В дюнах

віршована новела

Цей пляж мало кому відомий;

до нього стежка поміж дюн

веде по берегу крутому

під спів високих сосен-струн

спускаючись в пусте безлюддя;

він у байдужості своїй,

неначе Боже правосуддя

дарує тишу, чи прибій

за праведні, чи за злочинні

надії, наміри та вчинки.

Лишають спогади й жалі

такі куточки на Землі.


Цей раз він запізнився знову:

ще вчора купував вино,

та штопор скрізь шукав по дому

і не знайшов. Усе одно

минув час. Як захочуть пити,

знайдуть в машині чим відкрити.

Яскраво-жовтий «шевроле»

її стоїть, здалека видно

між соснами, дуже картинно

в пейзаж вписався, тільки зле –

її не бачить. Ось на пляжі

поміиив постать у пейзажі.


По схилу дюни він побіг

і назбирався у красівки

пісок. Він розв’язав шнурівки

і вже пісок до босих ніг,

аж так, чіплятися не міг.

Чи слідкувала, чи почула –

оглянулася, посміхнулась

і її альтове – «Привіт» –

вписалося у крики чайок,

що в хвилях рибу підмічають,

над морем кружачи політ.


– «Так рада я, що ти прийшов!

Чекаю тут одна у дюнах,

а чайки ці до мене знов,

такі нахабні у лагунах,

немов до годівниці йдуть,

кричать і мало не клюють!»

– «Моя хоробра бідолаха,

я захищу тебе від птаха,

йому кохану не віддам!

Вина купив учора нам,

та тільки штопор загубився.

Шукав. Пробач, що запізнився…


Пішли на дюну?» І вона

кивнула мовчки, підхопила

клітчату ковдру і пішла

до «шевроле», що причаїлось

там, де з піщаної коси

узлісся бору – навскоси.

Вдихаючи повітря з моря,

сосновий смоляний настій,

він йшов за нею і прибій

щось шепотів йому, і вторив

прибоєві у вухах шум,

а він дивився і не чув.


Коли дісталися вершини,

напружуючись жартома,

повільно одяг він знімав,

вона ж за мить зняла бікіні

розклала ковдру і в обох

прийняв тіла м’який пісок.

Дивилися у синє небо,

на перламутрові хмарки,

мовчали і в обох думки

були одні і ті ж, не треба

було висловлювати їх,

був цілий світ лише для них.


– «Відбий» – вона прошепотіла.

Від пляшки вінчик він відбив

і не торкаючись відпив,

їй передав, вона відпила,

а потім він її кохав,

де поливав, там цілував.

Так вечір наступив і зорі

повільно прокладали шлях

собі на захід, аж за море.

Вони спустилися на пляж

і кидалися в теплі хвилі

і заспокоїлись спочилі.


Вона на ранок привезла

його під кемпінг, на прощання

чолом торкнулася чола,

поцілувалися востаннє.

У неї – дім та купа справ.

А він ще довго сам стояв…

29.01.2019р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.02.2019 11:51  Тетяна Чорновіл => © 

Надзвичайно красива поетична історія. Кінець чомусь приголомшив, хоч його й можна було чекати.

 31.01.2019 10:34  Тетяна Белімова => © 

Ціла новела у вірші)))

 30.01.2019 15:07  Каллистрат => © 

Чудово!