Матері
Мені болять її печальні очі
І під хустиною сніг сивини.
В які краї роки дівочі
Лелеки віднесли, неначе сни?
Така худенька, в ситцевому платті
Й така легка, немов небес блакить,
Її любов й добро крилаті
В житті нас зігрівають кожну мить.
Колись вона співала колискові
І дарувала світ казкових снів,
А нині вітер вересковий
Вночі шепоче голосом синів...
Чи не тому, що манить дух оселі,
Ввібравши ті матусині пісні,
Немов до рідної купелі
Ми линемо птахами навесні.
Львів, 16.01.2019
