Нам часто спогадів не вистачає
Нам часто спогадів не вистачає
Серед чужих снігів, пісків пустель,
Як ранок перший промінь зустрічає,
У трави розливає акварель.
Коли душа буває, як в облозі,
Так знову хочеться пірнуть в дива,
Де причаївшись, птаха при дорозі
Кайдани тиші треллю розрива.
Ми спішимо пройти свої дороги,
Якось минаючи печаль, журбу
І згадуємо батьківські пороги,
Зустрівши закосичену вербу.
Львів, 17.01.2019