11.02.2019 00:49
Без обмежень
26 views
Rating 5 | 6 users
 © Мейта Алла

Без назви

Знову відкрила очі, зняла із постелі ноги.

Рукою життя тримала, покинута Богом небога.

А ви не питайте, що там у пазусі приховала, 

Бо люди-пересуди довго нутро на шматки розривали.


Бо кучері ж не в любистку, а чебрецем полоскала, 

Та й "Коте-коточку" тихо над ліжечком заспівала, 

А мо` і долоні не теплі голівоньку гладить взялися, 

Не може так просто на небо душенька вознестися.


Щодень все виймала й виймала залатані сумніви в серці

та голову накривала, щоб спогади всі не стерти.

Страхи обпікали втомою, морозилось тіло сльозами.

Отак себе якось і зводила: під ребрами стусанами.


І з чого почати ранок? Ранок почати ж треба, 

Щоб ночі поставити грані, щоб очі звести до неба!

А за вікном живуть люди, щастям день вибирають.

А її босії ноги тепла із душі чекають.


От думають, мабуть, плакала, кутки підпирала горем.

Хіба ж ото стане попелу зродитися тим небогам?!

Життя у них міряне втратами, найважчими в світі болями.

І ранки у них поранені, і ночі у них не загоєні.


Недавно ще звалася мамою і сином роки довгі міряла, 

Тепер би дожити, щоб мармур квітками весною обсіяла.

Буяють поля наші маками, вітри на них віють і віють...

Сидять над могилами матері і душі дітей своїх гріють...

Київ 2 лютого 2019



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Схід забирає найкращих / Вірш | Мейта Алла». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Василькова кофтина сірої зими / Вірш | Мейта Алла».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.02.2019 13:50  © ... => Тетяна Ільніцька 

І таких мам щодня все більше і більше! Хочеться розділити їх горе! Якщо це можна зробити, бо...
Дякую за розуміння! 

 13.02.2019 09:15  Тетяна Ільніцька => © 

Прочитала вперше не тут, а із поширення Анечки Коназюк в нашій групі УП. Боляче... Сильно... І страшно, дуже страшно. Що ми за народ такий, що не змогли вберегти найдорожче...

 12.02.2019 23:53  © ... => Аліна Чиж 

Щиро дякую! Аж ніяково! Цей коментар великий аванс, який окриляє! 

 12.02.2019 20:48  Аліна Чиж => © 

Про ЦЕ вже багато написано. По-своєму щиро, глибоко, професійно .. Але Ваш, Алло, погляд, стиль, рівень відтворення - це рівень Митця. Дуже образно, сильно, зворушливо і драматично. Але драматизм інтелігентний, з нотами спокійного смиріння і самоповаги. Це круто і має стати класикою

 12.02.2019 20:09  © ... => Каранда Галина 

Приємно вражена такою високою оцінкою! Дякую 

 12.02.2019 20:05  © ... => Надія 

Щиро дякую, пані Надіє! 

 12.02.2019 19:42  © ... => ГАННА КОНАЗЮК 

Дякую,Аню! Ти умієш надихати! 

 12.02.2019 13:36  ГАННА КОНАЗЮК => © 

Аллусь, по-перше, вітаю тут!!!

По-друге, нарешті ти відкриваєш свою творчість для загалу!

По-третє, цей шедевральний вірш, який перивертає нутро і змушує душу тремтіти як осиковий листок, я давно для себе відмітила. Його, прочитавши раз, вже забути неможливо!

Успіху в творчості!!!!))

 11.02.2019 10:06  Надія => © 

Дуже сильно. До сліз. Дякую!  

 11.02.2019 01:20  Каранда Галина => © 

до сліз, до мурашок...
Вищий пілотаж... 

Публікації автора Мейта Алла

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо