11.02.2019 00:49
for all
127 views
    
rating 5 | 7 usr.
 © Алла Мейта

Знову відкрила очі, зняла із постелі ноги...

Знову відкрила очі, зняла із постелі ноги.

Рукою життя тримала, покинута Богом небога.

А ви не питайте, що там у пазусі приховала,

Бо люди-пересуди довго нутро на шматки розривали.


Бо кучері ж не в любистку, а чебрецем полоскала,

Та й "Коте-коточку" тихо над ліжечком заспівала,

А мо` і долоні не теплі голівоньку гладить взялися,

Не може так просто на небо душенька вознестися.


Щодень все виймала й виймала залатані сумніви в серці

та голову накривала, щоб спогади всі не стерти.

Страхи обпікали втомою, морозилось тіло сльозами.

Отак себе якось і зводила: під ребрами стусанами.


І з чого почати ранок? Ранок почати ж треба,

Щоб ночі поставити грані, щоб очі звести до неба!

А за вікном живуть люди, щастям день вибирають.

А її босії ноги тепла із душі чекають.


От думають, мабуть, плакала, кутки підпирала горем.

Хіба ж ото стане попелу зродитися тим небогам?!

Життя у них міряне втратами, найважчими в світі болями.

І ранки у них поранені, і ночі у них не загоєні.


Недавно ще звалася мамою і сином роки довгі міряла,

Тепер би дожити, щоб мармур квітками весною обсіяла.

Буяють поля наші маками, вітри на них віють і віють...

Сидять над могилами матері і душі дітей своїх гріють...



Київ, 2 лютого 2019

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 30.09.2021 17:35  © ... => Людмила Гриценко 

Дякую. 

 22.09.2021 01:04  Людмила Гр... => © 

Аллочко, як сильно...до болю в грудях... 

 15.03.2019 21:56  Тетяна Аме... => Аліна Чиж 

Згодна з кожним вашим словом!

Вже мала нагоду прожити цей вірш, саме прожити, бо він занурює в атмосферу страждання і болю з перших слів. І натільки він сильний, що читати кожен раз боюсь, так боляче щимить душу.

 13.02.2019 13:50  © ... => Тетяна Белімова 

І таких мам щодня все більше і більше! Хочеться розділити їх горе! Якщо це можна зробити, бо...
Дякую за розуміння! 

 13.02.2019 09:15  Тетяна Бел... => © 

Прочитала вперше не тут, а із поширення Анечки Коназюк в нашій групі УП. Боляче... Сильно... І страшно, дуже страшно. Що ми за народ такий, що не змогли вберегти найдорожче...

 12.02.2019 23:53  © ... => Аліна Чиж 

Щиро дякую! Аж ніяково! Цей коментар великий аванс, який окриляє! 

 12.02.2019 20:48  Аліна Чиж => © 

Про ЦЕ вже багато написано. По-своєму щиро, глибоко, професійно .. Але Ваш, Алло, погляд, стиль, рівень відтворення - це рівень Митця. Дуже образно, сильно, зворушливо і драматично. Але драматизм інтелігентний, з нотами спокійного смиріння і самоповаги. Це круто і має стати класикою

 12.02.2019 20:09  © ... => Каранда Галина 

Приємно вражена такою високою оцінкою! Дякую 

 12.02.2019 20:05  © ... => Надія Крайнюк 

Щиро дякую, пані Надіє! 

 12.02.2019 19:42  © ... => ГАННА КОНАЗЮК 

Дякую,Аню! Ти умієш надихати! 

 12.02.2019 13:36  ГАННА КОНА... => © 

Аллусь, по-перше, вітаю тут!!!

По-друге, нарешті ти відкриваєш свою творчість для загалу!

По-третє, цей шедевральний вірш, який перивертає нутро і змушує душу тремтіти як осиковий листок, я давно для себе відмітила. Його, прочитавши раз, вже забути неможливо!

Успіху в творчості!!!!))

 11.02.2019 10:06  Надія Край... => © 

Дуже сильно. До сліз. Дякую!  

 11.02.2019 01:20  Каранда Га... => © 

до сліз, до мурашок...
Вищий пілотаж...