Василькова кофтина сірої зими
Присвята всім сонцезалежним, хто шукає власне Intermezzo
Зла хандра умостилася в людях,
Причаїлась в очах і мовчить!
Домальовує в зимніх етюдах
Біло-сіру туманами мить.
Ще попереду люті морози
Заведуть чоловічий танок,
І землі тільки теплії сльози
Вихор дум розмотають клубок.
Перший промінь підняв брилу льоду
Й кинув виклик закляклій душі.
Пробиває підсніжник свободу:
" Час спливає! Ти жити спіши!"
Сила змін увірвалася в груди!
Очі неба сміливо шукають,
Непідвласні зимі веснолюди
Злу хандру із сердець проганяють!
