Без назви
Осінь тихо зайшла у серце,
Намочила дощами мрію:
"Перепрошую, і не сердся:
Я за правду, лукавить не вмію"
Душу в плед ще ховала й ховала,
Ніч тривоги запивши світанком,
Так спокою у літа шукала,
Він лишився гойдатись на ґанку.
Покрутилась під ноги довіра,
Утопивши очі в калюжі.
На долоні ядучосіра
Висне хмарою неминучість.
Перша паморозь землю накрила,
Підібгавши життя уже стале,
На повіках химерно лишила
Срібне зранене листя опале.
Осінь правду свою відкрила
Й помахала услід літнім сонцем...
Днем морозним міцнітимуть жили...
Днем морозним...
Київ, 20 жовтня 2018
