Згасає світло. Сонна тиша...
Згасає світло. Сонна тиша.
Кімната, мов омріяне шатро.
На даху дощ шуршить, мов миша.
І марить ніч, закутана в хутро.
В душі так затишно і легко -
Даль відкриває обрії свої.
І крізь літа кудись далеко
Летять думок розірвані рої…
І ось село. Дитинство. Друзі…
Весна. Квітучий сад. І дощ рясний…
Зоря купається у лузі…
І голос чийсь тривожний і сумний…
І так пронизливо до болю
Ввірветься в ранок смуток цей -
І відгукнеться в шепоті тополі
Чиясь печаль закоханих очей…
Повір, я й сам не знаю точно:
Чи уві сні своїм, чи наяву
У ті краї, де світло й непорочно,
Чом знов і знов у спогадах пливу…
Львів, 06.02.2019