Сумує день
Сумує день, насупив сірі хмари,
Дощем сльотить, спинився і притих.
Одяг на носа монохромні окуляри,
Поважно розгляда людей простих.
Усі спішать – життя ж не зупинилось…
Робота, справи, відстань, дітвора…
Усі спішать… А що нам залишилось?
Урбаністична швидкісна пора.
А день стоїть, заглядує у вічі,
Бажає людям розказати про красу,
І супить хмари сірі на обличчі,
І на гіляччя розсипа росу.
Я зупинюсь… погляну в синє небо,
Здригнувся ти? Не бійся, зачекай.
Ти покажи, мені це дуже треба,
Як сонце обіймає рідний край.
Як з крапельки дощу росте веселка,
Як бруньки виростають на вербі,
Як з вирію летить старий лелека,
Як дід столітній їде на гарбі.
Спинився день і кличе нас спинитись,
Дихнути глибоко і скинути вантаж,
Навколо себе й в себе подивитись
І для натхнення віднайти пейзаж.
