Блазень
Етюд
Прокидається вранці
придворний,
Виринає з глибин небуття,
Він гримує красу
у потворність,
Що для блазня - рутина буття.
Власна гідність
в приниження плямах,
Біль і радість давно впереміш,
Королеву кохає
нестямно,
Хоч боїться її все сильніш.
Забаганкам весь час
потурати
(В королеви капризи
без меж)...
Як же хочеться, часом,
тікати,
Та від себе хіба
утечеш!
У палаці життя
божевільне,
Час від часу,
немов неживе...
Блазень в дзеркало
дивиться пильно,
Там, де клоун-потвора
живе.
