Я барвінком, ромашками ложе твоє застелю.
А з півоній викладу стежку до нього.
Волошками і маками вікна закрию в покої.
А підлогу застелю пахучою м’ятою.
Чебрецем обкладу подушки.
Буду ждати твойого захоплення.
Ти прийдеш і заклякнеш в нервовім паралічі.
Згодом вимовиш: - Чи ти здурів?
Хто це свинство тепер звідти вигребе?
А чи ти з головою дружив?
Чи маєш уявлення схиблене?
Чи думало може посліднє згубив.
- Як ти прекрасна в шаленстві.
В паталогічнім прагненні до чистоти.
В своєму розумінні досконалості.
Два непересічні світи.
За це тебе одну кохаю.
- Який ти все таки при дурок.
Дрогобич, 2011
