26.04.2019 17:07
для всіх
74
    
  2 | 2  
 © Добродій Ольга Іванівна

Чорнобиль

Сміявся день, ловив людей за руки, 

Вів у поля, городи, до води.

Такого дня не може бути муки, 

Не може бути чорної біди.


Сміявся світ, розставив свої сіті, 

В них радо борсалася не одна душа, 

На всіх одне сміялось щастя в світі, 

Скубло траву народжене лоша.


А вже смертельна зірка запалала, 

Вселенський біль ввібрала у собі, 

Чорнобилем на землю мою впала

І проросла у гіркому стеблі.


Пролився дощ… пекуча чорна злива, 

Випалював легені чорний дим.

Нема пташок – лиш обгорілі крила, 

Стояли сосни, вбрані в рудий грим.


Стояли сосни, а коріння мертве, 

Будинки-пустки, лялька у вікні…

Померла Прип’ять, й віриться заледве, 

Що ще колись засвітяться вогні…


Хіба що пам’яті, бо треба пам’ятати, 

Бо бабця, що лишилася в селі, 

Не втомлюється кожен день чекати, 

Як вЕрнуться додому журавлі.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.04.2019 20:41  Світлана Рачинська => © 

Дуже припало до душі... Дякую!

 26.04.2019 19:01  Каранда Галина => © 

Зворушливо.
Я вже казала, що ваша творчість мені все більше й більше подобається?)
Справді, дуже близьке мені ваше.