Вона вміє...
з рубрики / циклу «Про любов...»
Вона любить розмови з морем,
Вона вміє слухати тишу...
Вона вміє вижити болем,
Вона вміє ніколи не лишить.
Вона вміє у небо птахом,
із колін сотні раз піднятись,
Вона вміє мріяти... раптом...
Й щоби вижити й раз не здавшись.
Вона вміє, вмійтиме й далі,
Під гору крізь вітру пориви
все давитиме на педалі,
хоч в обличча хай сніг чи злива.
Вона вміє ніби ніколи
серце не рвалося на шматки,
Вона вміє любити знову,
вміє всупереч різним "якби" ...
Вона буде щораз надривно
Душу відтОчувать до дрібниць,
і зустріне таку ж дивну,
яка також уміє вміть.
Їм удвох, вже не так і тяжко,
під ту гору крізь вітер і сніг,
коли, наче маленьку пташку,
заховають в долонях своїх.
Вона вчитися буде вміти,
коли- "Ми" вже замісто "Я",
коли вперто хтось крутить педалі,
і на вушко шепоче"моя"...
Вона буде сміятися дзвінко
І відлуням проникне сміх
В кожну тріщенку і шпаринку
Душ, що разом навчаються вміть...
Полтава, 04.05.19р.
